Білоославська сільська бібліотека: грудня 2016

День Андрія Первозванного — найцікавіший. Від нього вiє чарівною староукраїнською стихією. 3 давніх - давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік 3 давніх-давен славилася Україна таким звичаєм. Ця давня традиція – прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одна із сторінок молодості наших матерів і бабусь.
Андрій – один з апостолів Ісуса Христа. Його ще називають Первозваним, бо саме його та його брата Симона – Петра Ісус зробив своїми першими учнями. Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були наділені властивостями зцілителів. В апостолів вірили , бачили їхні надзвичайні вміння зцілювати хворих, калік, незрячі, кволі, кволі після зустрічі з ними ставали здоровими. З роками народ звертатися до Андрія – Первозваного ,як до свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть збутися ті бажання, які омріяв кожен. Особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. На Андрія дівчата бавляться у чаклунок, намагаючись вловити через сито долі бодай якийсь натяк на своє подальше майбутнє. Навіть ті, хто не особливо вірять в забобони і вибрики долі, ніколи не остерігаються чорних котів і не відганяють жінок з пустими відрами, в душі сподіваються: «А раптом..."
З одного боку, це непоганий варіант розважитись та влаштувати дівич-вечір, а з іншого – все ж залишається шанс, що саме в цей день можна трішки привідкрити завісу до свого майбутнього і дізнатися, за кого ж вийдеш заміж. Адже в ворожіннях це найцікавіше. Молоді, цікаві та енергійні дівчата завітали до бібліотеки з своїми керівниками гуртків від ЛанчинськогоЦДЮТ Ямпольською Марією Василівною, Боднарук Наталією Володимирівною, Боднарук Марією Василівною, Чуревич Оксаною Михайлівною,та Левицькою Анастасією Дмитрівною. Сільська бібліотека як та рукавичка вмістила неймовірну кількість учасниць та глядачів наших вечорниць. Підібрали ми найцікавіші: кидали чобіт, ворожили на квасолі, ставили чоботи до порога, палили нитки, відгадували ім"я судженого, вгадували який він буде, ну і найцікавіший, це коли кіт витягує вареника. Котів у нас, було аж два і обидва категорично відмовились скуштувати вареників. І ми дійшли висновку що всі ще дівчата молоді і заміж їм ще рано. А ми самі поласували солодощами, пампушками та фруктами. Ось і відтворили ми ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам’яті!