140 років з дня народження Марійки Підгірянки

Марійка Підгірянка - розмаїта полонинська квітка.

Поетичний вінок України веселково прикрашає й розмаїта полонинська квітка Марійки Підгірянки, яка виросла в нашому мальовничому гірському селі Білі Ослави, що на Гуцульщині. Справжнє ім'я поетеси і вчительки — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська. Село Білі Ослави — колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над Карпатськими горами 29 березня 1881 року. Зростала Марія на Гуцульщині, оповитій таїною легенд, запам'ятовувала мамині пісні та казки, коломийки та приказки, які чула від земляків. Ще  її життєві дороги перехрещувалися в тринадцяти селах і містечках Прикарпаття, Закарпаття, Львівщини й Австрії, які для неї також стали рідними, адже в цих місцях вона жила, ростила своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу своєї творчості.
У село Заріччя, що по сусідству з Білими Ославами, босоніж бігала до дідуся-священика Миколи Волошина. Дід мав велику бібліотеку, навчив Марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Потім батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту. В Уторопах допитлива Марійка закінчила початкову школу,незаможному Ленерту не під силу було дати вищу освіту усім своїм дітям - її здобув лише син. Марійка ж закінчила двокласну школу у с. Уторопи, що на Косівщині, куди 1888 року переїхали її батьки. сюди повернулася вчителювати після закінчення Львівської жіночої вчительської семінарії. У цьому селі написала свій знаменитий вірш «Ой не нам в кайданах ходити».Однак допитливу й розумну Марію аж ніяк не влаштовувала уготована їй, як і чотирьом молодшим сестрам, доля домогосподарки.

Наполеглива гуцулка самотужки здолала освітні щаблі: 1896 р. в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу, а 1900 р. у Львові, також екстерном, - за жіночу вчительську семінарію - і здобула омріяний фах. На вчительському віче у Львові 1904 року синьоока Марійка запала в душу молодому вчителеві Августину Домбровському, з яким пов'язала свою долю. Довелося разом із ним працювати у школі в селі Рибному на Косівщині, а потім — у селі Ворона Коломийського повіту. У Рибному народилися їхні сини Остап і Роман, а у Вороні — син Мар'ян і дочка Дарія.
У 1919-1928 рр. поетеса жила на Закарпатті. Тут у трьох селах — Зарічево і Порошкове Перечинського та Довгому Іршавського повіту — навчала дітей української грамоти. Разом із чоловіком Августином Марія Омелянівна проводила у краї велику патріотичну роботу, за що чеські власті прогнали її з посади вчительки. Довелося заробляти на шматок хліба, даючи у Довгому приватні уроки онукам Івана Франка Тарасові й Миронові.
На цій землі Марійка Підгірянка зібрала найбільший свій творчий ужинок. Тоді письменниця була якраз у розквіті творчих сил, а життєві круговерті давали теми для написання творів. Вона не мала потреби шукати сюжетів із чиєїсь долі — у неї своїх вистачало на багато книжок. У 10-30-х роках XX ст. у Львові й Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжки — «Відгуки душі», «Мати-страдниця», «Вертеп», «Святий Миколай на Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і Лисичка», сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.
У літературу свого народу Марійка Підгірянка входила разом з Іваном Трушем, Василем Стефаником, Антоном Крушельницьким, Костянтиною Малицькою. Вчилася майстерності у Лесі Українки, Івана Франка.
На Прикарпаття Марійка Підгірянка повернулася в 1928 році. Спершу працювала в Антонівці, а потім у Братишеві та Вікнянах Тлумацького повіту. Життя в рідних краях потроху налагоджувалося. Та навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. На роки Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома вишивала, потроху писала віршики для своїх онуків.
У 1957 році поїхала доживати свій вік до дочки Дарії у село Рудне поблизу Львова. У тому селі в суботу 18 травня 1963 р. яскрава зоря Марійки Підгірянки згасла. Звідси її провели в останню путь на Личаківський цвинтар, на вічний спочинок. Могила поетеси неподалік від могили Великого Каменяра.
У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».
За останні роки побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».
Свого часу Максим Рильський писав: «Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса». І справді, поезія Марійки Підгірянки — як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу дітям і дорослим.
Відомий поет Дмитро Павличко сказав, що слово поетеси Марійки Підгірянки серед чесних людей не пропаде ніколи. Творчість поетеси із Карпатських гір — це справжня материнська енциклопедія, на якій виховувалися і виховуються цілі покоління.

Понад сорок років пропрацювала Марія Омелянівна на ниві народної освіти. Побравшись восени 1905 року з таким ж, як і сама, вчителем прогресивних поглядів А. А. Домбровським, несла людям світло й добро. А це було нелегко в умовах утисків з боку окупаційних урядів - австро-угорського (до 1918 р.), чеського, польського (1929-1939 рр.), - які неприхильно ставились до розвитку української культури.

Кобзар єднає Україну

Книга - найкращий подарунок для бібліотеки.

 Меценатство та благодійність – одні з найповажніших рис поціновувачів книги, які докладають зусиль до наповнення інтелектуальної скарбниці. Приємно, що дарування книг стало доброю традицією у стінах нашої бібліотеки. Ціле книжкове багатство нещодавно подарував Білоославській  бібліотеці, фонд Олександра Шевченка.

   Книга була, є і завжди буде найкращим подарунком. За кожною обкладинкою живе цілий світ. Кожна сторінка – знайомства, зустрічі, переживання.
    Передані  книги депутатом ОТГ Делятин ПП " За Майбутнє" Кіщук Вірою Михайлівною, знайдуть вдячних     шанувальників. 
    Тож ми щиро вдячні за шану до нашої книгозбірні та за подаровані книги.

До 207-ї річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка

Є в Шевченка народження дата- дати смерті у нього нема!

 

Березень.  В Украіні - це чудова весняна пора, якій радіють і природа і люди. Саме в цю березневу пору 9 березня 1814року послав  Всевишній нашому народові Генія і національного пророка Тараса Шевченка.  У кожного народу є своя велична постать, котра є його зорею, проявом душі народу. Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої які були і є важливими у житті українців. Життя у злиднях, важка праця, щоб прогодувати сім"ю, нехтування заборон писати українською мовою та малювати - це будило прагнення до волі.  Тому поет був небезпечним для царського уряду. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 років у засланні, а решту під наглядом жандармів. Шевченко був глибоким ліриком, творцем епічних поем, видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Багатогранна творчість Шевченка була і залишається одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості українців. З новою силою відчутний тепер її вплив на різні сторони духовного життя української нації.   Цьогоріч день 10 березня видався сніжним і холодним, але це не зупинило тих, котрі по-справжньому залюблені у щире слово Тарасове, для кого пам"ять про нашого кобзаря є святою. Як завжди першими до пам"ятника прийшли наші пластуни зі своїми виховниками Лесею Бойко та Ганною Мочкодан, педагогом -організатором Мартою Левицькою, зав. бібліотекою Надією Гринюк. Пластуни поклали гірлянду , сплетену та прикрашену квітами. Проникливо і щиро звучали мудрі слова нашого священика о. Василя Ужитчака. Вдячні за організаційні моменти п. старості Миколі Володимировичу Дячуку, та директору ліцею Степану Дмитровичу Івасюку. Бібліотекою було оформлено книжкову виставку, затамувавши подих, присутні вслухалися в голоси читців поезії Шевченка.