Глибоким зором і пером тонким Він слугував народові своєму, Боліючи душею разом з ним.

 

Віра в людей, у добре і прекрасне — як її не вистачає у наш час, складний, суперечливий та жорстокий… Не вистачає так само, як свіжого повітря або чистої води у екологічно забрудненому середовищі. Може, саме тому варто, як до цілющого джерела, припасти до сторінок наших класиків, серед яких посідає гідне місце великий український письменник Михайло Михайлович Коцюбинський.  Кажуть, що письменник творить власний світ. У створеному Коцюбинським світі панує сонце. Недарма його називають Великим Сонцепоклонником. Його сонце щедро сіє промені на літню ниву, де розгублено стоїть русява семирічна дівчинка із серпом; зустрічається на світанку у лісі із таємничим Хо; прозирає крізь смереки на закоханих дітей природи Івана і Марічку; виграє серед листя бессарабських виноградників, напуває теплом кримське каміння, панує над полтавськими полями у червні… Любов та прагнення до світла, ненависть до усього темного у людській душі, пристрасні пошуки гармонії у світі хаосу та прекрасного серед повторного — ось що характеризує Коцюбинського як письменника і людину. На межі ХIХ та ХХ ст. Михайло Коцюбинський залишився в українській літературі неперевершеним майстром слова, тонким стилістом, першим і найкращим імпресіоністом в українській літературі. Оглядаючи його творчу спадщину із часової відстані більше ста років, приходимо до висновку, що вона не втратила своєї актуальності, бо належить вічності...